День пам'яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія

Щорічно 24 травня (11 травня з старим стилем) православні вшановують пам'ять просвітителів і проповідників християнства рівноапостольних Кирила і Мефодія. Також в цей день відзначають День слов'янської писемності.

Кирило і Мефодій святі православної і католицької церкви, брати-місіонери з міста Солуні (сьогодні це місто Салоніки) в Греції, творці старослов'янської азбуки і церковнослов'янської мови, проповідники християнства. Кирило і Мефодій народилися в родині високопоставленого військового, в якій було сім синів, причому Мефодій старший, а Кирило - молодший з них.

Мефодій спочатку, як і батько, перебував на військовій службі, протягом десяти років керував однією з слов'яно-болгарських областей, а потім постригся в ченці. Його брат Костянтин (у чернецтві Кирило) здобув освіту при дворі імператора Михайла в Константинополі і став блискучим філософом. Він прийняв сан священика і став бібліотекарем патріарха Фотія. Не раз Кирило був захисником православ'я в суперечках з єретиками і невірними.

У 863 році брати приступають до створення нової абетки. Вони значно змінюють грецький алфавіт і намагаються точніше передати слов'янські звуки. Протягом трьох років брати проповідували нову віру, навчали народ слов'янської грамоти, відкривали храми. З тих пір для слов'ян настало нове життя, з'явилася можливість самобутнього духовного розвитку під благотворною дією проповіді і богослужіння рідною слов'янською мовою. Кирило і Мефодій фактично стали творцями літературної мови, зрозумілої тоді всім слов'янам.

Кирило і Мефодій канонізовані і шануються як святі і на Сході, і на Заході. Широке шанування Кирила і Мефодія починається з середини XIX століття, коли імена слов'янських першовчителів стають символом самовизначення культур слов'янських народів. Вперше святкування дня пам'яті Кирила і Мефодія було здійснено 11 травня 1858 року в Пловдиві. Саме святкування мало характер символічного акту протистояння з грецьким священоначалієм Константинопольського Патріархату, в підпорядкуванні якого тоді перебувала Болгарська церква.

Це свято, яке є приводом для радості і гордості за свою національну культуру, як для віруючих, так і переконаних атеїстів в багатьох країнах.