Святитель Митрофан, перший єпископ Воронезький, народився 6 листопада 1623 року у Володимирській землі в родині священика. Мирське ім'я майбутнього святителя було Михайло. Половину свого життя святий прожив в миру, був одружений і мав дітей.
Майбутній єпископ був деякий час священиком в селі Сидорівська Суздальської єпархії. На сороковому році життя він овдовів і вирішив присвятити своє життя Богу. Своїм місцем проживання він вибрав Золотніковський Успенський монастир недалеко від Суздаля, де і був пострижений в чернецтво з ім'ям Митрофан.
Через три роки після вступу в Золотніковську обитель братія сусіднього Яхромського Космина монастиря, який не мав у ту пору настоятеля, стали просити місцеве духовне начальство про доставляння їм в ігумени Митрофана. Прохання була виконане. Спочатку подвижник був висвячений в ієрейський сан, а потім був зведений в ігумени Яхромської обителі.
Коли про ревнощі подвижника дізнався Патріарх Московський і всієї Русі Іоаким, він доручив йому більш широку Унженському обитель в Костромській землі. Тут майбутній святитель був наставником близько семи років, протягом яких монастир досяг процвітання. Був побудований храм на честь Благовіщення Пресвятої Діви Марії.
Коли в 1682 році, за рішенням Московського Церковного Собору, була утворена нова Воронежська єпархія, цар Феодор першим її єпископом запропонував призначити ігумена Митрофана. Єпископську хіротонію 2 квітня 1682 року очолив Патріарх Іоаким.
Святитель Митрофан розглядав духовенство як силу, здатну впливати на населення самим позитивним чином. На самому початку своєї діяльності святитель почав споруджувати в Воронежі новий кам'яний храм на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці.
Помер святитель Митрофан в 1703 році в глибокій старості. Незадовго до смерті святитель прийняв схиму з ім'ям Макарій. Похований він був у Благовіщенському соборі в Воронежі з великими почестями: цар своїми руками допомагав нести труну святителя, шанованого їм за «святого старця».
У 1831 році з'явилось офіційне донесення Синоду, за рішенням якого 7 серпня 1832 року відбулося урочисте відкриття труни, а потім пішла канонізація святителя. Від його святих мощів з ласки Божої відбувалися численні зцілення хворих і одержимих.
